- Латинська назва
- Malus domestica
- Родина
- Розові (Rosaceae)
- Походження
- аромат створюють у лабораторії
- Що використовують
- з плодів парфумерну сировину не отримують
- Сировина
- фруктові ефіри та акорди
- Спосіб отримання
- синтез
- Ольфакторна група
- фруктові
- Місце в піраміді
- верхня нота
- Синтетичні замінники
- гексилацетат, Манзанат, Верделія (фруктово-зелені молекули)
Яблуко, як і більшість фруктів, не дає парфумерної сировини: з мʼякоті не вдається отримати стійкий екстракт. Тому «яблучну» ноту складають із фруктових ефірів — молекул, які природно є в стиглих яблуках і роблять їхній запах таким упізнаваним.
Як звучить: соковито, хрумко, свіжо — від кисло-зеленого «щойно зірваного» яблука до солодкого печеного з корицею. Зелене яблуко звучить прохолодно й бадьоро, червоне — мʼякше й медовіше.
У 1990-х зелене яблуко стало символом «чистих», молодих і спортивних ароматів, а сьогодні часто зʼявляється в нішевій парфумерії в несподіваних поєднаннях — з удом, тютюном чи шкірою.
З чим поєднується: з бергамотом і мʼятою — свіжі літні аромати, з корицею й ваніллю — «яблучний пиріг», з трояндою — фруктово-квіткова класика, з удом і тютюном — сучасний контраст, з мускусом — легкі «прозорі» композиції.
Цікаво знати: у запаху яблука вчені налічують десятки й навіть сотні летких речовин, і кожен сорт має свій набір — тому «Гренні Сміт» і «Голден» пахнуть так по-різному.
Аромати з нотою «Яблуко»
