- Латинська назва
- Pimpinella anisum
- Родина
- Окружкові (Apiaceae)
- Походження
- Єгипет, Іспанія, Туреччина
- Що використовують
- насіння (плоди)
- Сировина
- ефірна олія
- Спосіб отримання
- парова дистиляція насіння
- Ольфакторна група
- пряні (солодкі)
- Місце в піраміді
- верх і серце
- Синтетичні замінники
- анетол
Аніс — однорічна рослина з родини окружкових, а його дрібне сіро-зелене насіння — одна з найдавніших прянощів Середземноморʼя. Не плутайте з бадьяном (зірчастим анісом): це зовсім інша рослина, хоча пахнуть вони схоже.
Як звучить: солодко-пряно, свіжо й «лакрично»: анісові цукерки, лакриця, ледь травʼянистий і фенхелевий відтінок. Аніс звучить яскраво й упізнавано, додаючи аромату ностальгійної солодкості.
Головна пахуча речовина анісу — анетол; її також багато в бадьяні й фенхелі. Анетол погано розчиняється у воді, тому анісові напої — узо, пастис, ракі — каламутніють і стають молочно-білими, коли їх розводять водою.
З чим поєднується: з фіалкою й ірисом — пудрово-лакричні композиції, з лавандою — пряні фужери, з ваніллю й тонкою — солодкі гурманські, з полином — «абсентовий» акорд, зі шкірою — незвична пряна шкіра.
Цікаво знати: у Стародавньому Римі анісові пиріжки подавали наприкінці бенкету — вважалося, що аніс допомагає травленню після ситної їжі.
