- Латинська назва
- Malus domestica
- Родина
- Розові (Rosaceae)
- Походження
- аромат створюють у лабораторії
- Що використовують
- з плодів сировину не отримують
- Сировина
- фруктово-зелені ефіри
- Спосіб отримання
- синтез
- Ольфакторна група
- фруктові (свіжі)
- Місце в піраміді
- верхня нота
- Синтетичні замінники
- гексилацетат, Манзанат, цис-3-гексенол
Зелене яблуко — окрема «свіжа» версія яблучної ноти: не солодке червоне яблуко, а кисле, хрумке, щойно зірване. Його аромат створюють фруктовими ефірами з додаванням «зелених» молекул.
Як звучить: кисло, соковито й хрустко, з прохолодною зеленою свіжістю шкірки й ледь квітковим відтінком. Зелене яблуко звучить бадьоро, молодо й дуже «чисто».
На початку 2000-х зелене яблуко стало символом молодих, легких ароматів, а сьогодні часто зустрічається в свіжих унісекс-композиціях, де додає старту соковитої кислинки.
З чим поєднується: з бергамотом і грейпфрутом — свіжі літні композиції, з мʼятою й базиліком — травʼяна свіжість, з квітами — легкі весняні букети, з мускусом — чисті «шкірні» аромати, з деревиною — свіжі чоловічі.
Цікаво знати: один із найвідоміших зелених сортів, «Гренні Сміт», зʼявився в Австралії в XIX столітті з випадкового сіянця в саду Марії Енн Сміт.
